Так вважають досить часто. Але любов задовольняє не одну, а дві, цілком незалежні одна від іншої, потреби: потреба у знятті сексуального напруження (кохання) та потреба психічного зв'язку з іншою людиною (любов). Обидві залежать від інтелекту, культури, соціальних умов, вони взаємопов'язані між собою але не є причиною одна одній. Найбільш переконливою нам здається гіпотеза, згідно якої феномен любові пояснюється природою людини як парної істоти.

Про це говорили багато філософів. "Одна людина ще не людина, - писав Феєрбах, - тільки в парі вона набуває гармонійної цілісності". Істинна суть любові є в тому, - читаємо у Гегеля, - щоб відмовитися від самого себе, забути себе в іншому Я і, проте, в тому ж зникненні й забутті вперше знайти самого себе, володіти самим собою. /Гегель. Твор., Т.N13, 1940, стор.108/ Подібним чином розмірковує й Еріх Фромм: "Любов допомагає людині подолати почуття самотності і відчуження і водночас дає змогу їй залишатися самою собою, зберегти свою цілісність. Парадокс любові в тому, що дві істоти складають одне ціле і все ж залишаються двома істотами"".

Для пояснення цього не дуже зрозумілого явища стародавніми греками використовувався міф про андрогинів, який розповідав Аристофан Сократу в діалозі Платона "Бенкет". Міф про те, що колись люди мали подвійне тіло - дві пари рук та ніг, два обличчя. І тільки розсерджений Зевс розсік їх навпіл. Тому кожна людина зараз є половинкою, що постійно чекає на відновлення свого колишнього повного Я.

Схоже звучать рядки Ю.Рюрікова: "Це фізичне відчуття своєї цілісності з іншою людиною - відчуття абсолютно фантастичне. Ми знаємо, що у звичайному стані людина не може відчути почуття іншої людини, переживати їх, і тільки на вершині великої любові з'являється якийсь психологічний міраж, коли різні Я ніби зникають, зливаються один в одного, і люди стають психологічними андрогинами... це мало не буквальне "переселення душ" - ніби частина твоєї "душі" перебралася в тіло іншої людини, злилася з його нервами, і тепер ти відчуваєш його почуття так само як і свої... чому це буває лише у тих хто любить одне одного, тільки у близьких людей, - незрозуміло, психологам та фізіологам ще доведеться розв'язати цю загадку". /Ю.Рюріков. "Три кохання". М., 1968, стор.157-158/

Якщо кохання є наслідком психічної структури людини, то про неї можна говорити не тільки мовою мистецтва, але і точною мовою науки. Упевненість, що люди одружуються не лише для того, щоб мати дітей та сексуальне життя, що самотнє життя як і психічна самотність в шлюбі - ненормальні явища, примушують дивитися на шлюб більш серйозно.

До змісту