Аушра Аугустинавічюте

Дуальна природа людини

До змісту

Б. Екстравертність-інтровертність

Екстраверти від інтровертів відрізняються не лише своїми психічними властивостями, але й зовнішністю. Активною півкулею екстраверта завжди є права півкуля, активною півкулею інтроверта - ліва півкуля. Це можна помітити по обличчю та очам. Більш розвиненою половиною обличчя у екстравертів, як правило, є ліва половина обличчя та ліве око, у інтроверта - права половина обличчя та праве око. Коли ми розмовляємо з людиною, зазвичай увага приковується активним оком, тобто не стільки на все обличчя, скільки на активне око.

Активна сторона обличчя людини найчастіше здається і є більш вузькою, активне око - більшим та ніби більш осмисленим. Але під час діагностики типу ІМ по очах, до помилки особливо легко призводять очі шизотимів-екстравертів, тому що, коли вони дивляться на нерухомий об'єкт, наприклад, на фотооб'єктив або на співрозмовника, вони розширюють своє пасивне статичне, тобто праве, око. І взагалі, на цю зовнішню різницю слід дивитися лише як на тенденцію - адже є дуже обманливі обличчя.

Обличчя екстравертів більш рухливе, менш скуте, по ньому видно, що людина може наказувати та вимагати. У інтроверта особливим спокоєм відрізняється лоб. Іноді складається враження, що вони слідкують за світом "третім оком". Цікаво, що найтепліші як і найхолодніші обличчя у інтровертів. Найтепліші у сенсорно-етичних інтровертів та інтуїтивно-етичних інтровертів, холодні у етико-сенсорного інтроверта та етико-інтуїтивного інтроверта.

Що ми вважаємо основною або однією із основних якостей екстраверта? Схильність змінювати зовнішній світ за бажанням суб'єкта. Схильність піклуватися про суб'єкти та об'єкти, змінюючи їхні взаємини. У протилежність схильності інтроверта змінювати суб'єкти та об'єкти на користь стосунків між ними. У екстраверта стосунки між людьми по відношенню до самих людей - вторинні: стосунки мають бути такими, які потрібні людям. У інтроверта навпаки, не стосунки слід пристосовувати до людей, а людей та їхню поведінку до стосунків: якщо з'явилися протиріччя, повинні мінятися люди, а не стосунки.

Можна сказати, що для екстраверта константою у зовнішньому світі є суб'єкти та об'єкти. Для інтроверта такою константою є стосунки між суб'єктами та об'єктами та почуття, викликані цими стосунками.

Людина - соціальна істота. І утворена ніби з двох частин - активного психофізичного "я" (людина - це об'єкт) та своїх стосунків з людьми та іншими об'єктами (людина - це його стосунки). Екстравертність-інтровертність свідомості однієї з них надає пріоритет і вона стає ніби причиною другої частини. Екстраверт надає пріоритет психофізичному "я" людини, інтроверт - стосункам. Екстраверт упевнений, що у "якісного об'єкта" завжди якісні стосунки. Тобто, що стосунки та почуття навколишнього світу до нього визначаються цінністю особистих якостей або активністю, і тому намагається різними способами ці свої якості вдосконалити. Інтроверт, навпаки, упевнений, що його особистість оцінюватиметься в залежності від стосунків з тими, хто його оточує, в залежності від того, які почуття він викликає у них. Інтроверт у своїх власних очах вартий того, чого варті його стосунки, тому він всіма своїми силами намагається ці стосунки покращити - поступається, уникає суперечок. Суму всіх стосунків-почуттів можна назвати психологічним полем і сказати, що інтроверт, в першу чергу, піклується про якість свого психологічного поля як і про якість психологічного поля інших людей.

Для екстраверта соціально цінні стосунки - наслідок та ознака соціальної цінності, якості об'єкту. Звичайний хід його думок: кожен суб'єкт може покращити свої стосунки з іншими людьми, викликати до себе позитивні почуття через самовдосконалювання. Якщо суб'єкт у суспільстві займає скромне місце, значить, йому не дістає якихось цінних якостей.

Для інтроверта основою матеріального світу є стосунки. Якість людини як об'єкта - це наслідок та ознака соціальної якості, цінності його стосунків та почуттів, які він викликає у інших людей. Хід його думок: кожен може підвищити свою цінність в очах суспільства, удосконалити свої стосунки з людьми. Якщо суб'єкт не помічають, не цінять, значить, він не налаштував достатньо правильних стосунків.

Дивлячись на ці міркування стає зрозумілим, що поширена думка, що людина - це, по-перше, його стосунки, є прогресивною в устах екстраверта, який при цьому зобов'язується не забути, що суспільство - це не лише люди, але й стосунки. У той час, як у вустах інтроверта, який так схильний перебільшувати роль відносин та недооцінювати об'єкта, це визначення стає небезпечним, схиляє до недоврахування якостей особистості людини. Звідси хибна ідея, що немає незамінних людей, що кожна людина - лише гвинтик, що людину треба міняти, як тільки вона порушує гармонію психологічного поля - вона не вміє або не хоче пристосовуватися. Протилежний перегин, який можуть робити та роблять екстраверти - що немає незамінних стосунків, що будь-які стосунки, які не підходять особистості, можна замінити. А людині, як особистості, необхідна впевненість в тому, що її поважають і що вона має право бути самим собою, впевненість у постійності гарних стосунків з навколишнім середовищем, постійність у житті.

Для екстраверта об'єктом орієнтації у зовнішньому світі є навколишні об'єкти та суб'єкти. Тому вони користуються певним правом недоторканості. Інший об'єкт має право бути таким, яким він хоче. Якщо він мені заважає, я міняю самі стосунки, але не сам об'єкт. Це все тому, що для екстраверта об'єкти та суб'єкти - точка опори свідомості. Міняти ці об'єкти з власної волі - це втрачати точку опори. При цьому руйнується світ, що загрожує руйнуванням свідомості. Це те ж саме, що пиляти сук, на якому сидиш. Через це всі екстраверти боляче реагують на різні "перевиховання", зміни суб'єкта проти його волі. Кожен екстраверт і так упевнений, що всі прагнуть до самовдосконалення. І кожен екстраверт відчуває своїм обов'язком допомагати в цьому добровільному самовдосконаленню і всім іншим.

Об'єктом орієнтації у зовнішньому світі для інтроверта є стосунки та почуття інших людей. Тому, з одного боку, вони дуже чемні з ними, з іншого - впевнені, що всі прагнуть бути такими ж, і тому з усіх сил допомагають іншим людям ці стосунки налагоджувати.

Кожен екстраверт відрізняється певним неспокоєм відчуттів, певною активністю, чимось, що жене його діяти у ситуаціях, у яких інтроверт лише спостерігає. Спостерігає, створюючи при цьому враження занурення в самого себе. Дуже важливо зрозуміти, що зосередженість інтроверта - це занурення не в себе, а у відносини зовнішнього світу. Тобто спостереження за стосунками між суб'єктами та об'єктами, у яких він, на відміну від екстраверта, не хоче й не може порушити. Якщо інтроверт у своєму "зануренні про щось міркує, то не про проблеми свого внутрішнього життя, а про проблеми взаємин з іншими суб'єктами та об'єктами. Враження "занурення в себе" - результат того, що будь-яке ставлення до зовнішнього світу людина сприймає як своє почуття.

Через усі ці причини при кооперації екстраверта з інтровертом, екстраверт дає своєму дуалу почуття впевненості як у об'єкті з певними якостями. Інтроверт - реальне знання того, які почуття до нього відчувають люди, а якщо треба, то й те, як ці почуття змінити.

Як ми вже казали, екстраверт, пристосовуючись до реальних суб'єктів та різних їхніх проявів або до того, що в них чи з ним відбувається, виробляє прийнятні цім суб'єктом та об'єктом стосунки. Таким чином екстраверт є творцем нових стосунків та почуттів про логічне та нелогічне , етичне та неетичне , естетичне та неестетичне , своєчасне чи несвоєчасне . Завдяки творчості інтроверта з'являються нові за якістю суб'єкти та об'єкти , нові конструкції , нові види емоційних переживань та внутрішньої збудженості , якісно нові методи праці . Творчім елементом є другий елемент ІМ, наприклад: у це , у це .

Якісно нова конструкція з'являється лише в голові у інтроверта. Тому найпередовішим у сенсі новизни ідей серед відомих нам радянських авіаконструкторів був Роберто Бартін - логіко-інтуїтивний інтроверт (). Але бути творцем якісно нових соціальних стосунків можуть бути лише екстраверти, такими були всі класики марксизму. Зате творцем нового виду держави /об'єкт/ є інтроверт, наприклад Томас Мор //.

Коли ж потрібно щось репродукувати за наявними зразками, тобто відтворити те, що вже придумано або десь було все навпаки. Якщо винахідником якісно нового товару є інтроверт, то організатором його виробництва за наявним прикладом - тільки екстраверт. Тут проявляється провідний елемент ІМ.

Підприємство матеріального виробництва є виробником продукції та системою, колективом працюючих у ньому людей. Тип особистості керівника визначає відношення до цих двох сторін дійсності. Екстравертні типи основною своєю метою бачать розширення та розвиток виробництва, збільшення випуску продукції. Колектив та його інтереси мають підкорятися цій меті. Така установка продуктивна в умовах швидкого розвитку галузі, у пошуку внутрішніх резервів виробництва. Інтровертні типи основною своєю метою бачать удосконалення системи стосунків як у самому колективі, так і між колективом та керівництвом. При такій установці плани перевиконуються лише тому, що того вимагають інтереси колективу. Така установка продуктивна в умовах рівномірної роботи галузі, коли на перший план виходять проблеми стабілізації колективу, забезпечення непохитності кожного його члена. Така установка сприяє стабілізації суспільства. Тільки не слід забувати й те, що кожен тип ІМ проявляє себе при цьому по-іншому: тут ми даємо лише загальну лінію екстраверсії-інтроверсії.

Екстраверт любить відкрите активне життя. Про нього можна сказати, що він, проявляючи ініціативу, завжди певною мірою "лізе на сцену". Але лізе не стільки для того, щоб його бачили, скільки для того, щоб він сам міг бачити та оцінювати більше "об'єктів". Він із задоволенням оцінює та висуває інших. Інтроверт не висуває ані себе, ані тим більш інших. Інших він взагалі не помічає та не оцінює. Хіба що тільки по тому, як вони його активують своєю увагою та покращують загальний психологічний клімат, не заважають. І цілком чесно попереджають, що керівна робота не для нього. Але, якщо його висувають, відмовитися не може, не відчуває права. А зайнявши якусь посаду, залишається там на багато років, відчуває себе незамінним. Екстраверт може піти й сам, екстраверта можна зняти за помилки. Інтроверт у плановому господарстві помилок не робить, тому що з планом завжди в гарних стосунках, ніколи не розходиться. Ніяких стосунків не руйнує, нічиїх почуттів не дратує, свою пасивність та нерішучість завжди вміє пояснити об'єктивними факторами. На кожного, хто більш активний від нього, дивиться як на того, хто займається саморекламою. Адже в глибині душі він теж прагне більшої активності, але проявляти ініціативу, поки від нього цього в кожному конкретному випадку не вимагають, не може. Боїться бути недоречно активним. А чи називається це "недоречною активністю", зухвалістю чи дурістю, вже визначається типом ІМ людини.

Екстраверт діє, щоб стати більш цінним та потрібним суспільству. Більш якісним об'єктом. Якщо можна - незамінним. Тому що він постійно сумнівається у гарних почуттях людей. І заради можливості проявляти ініціативу, яка і є саме лише способом провокувати позитивні якості інших людей. Інтроверт діє лише через необхідність, виконуючи борг та обов'язки. Заради того, щоб не перетнути комусь дорогу, не зіпсувати своїх стосунків з людьми. І за будь-яку ціну залишитися у всіх на виду. Тому що, якщо він не буде на виду, від нього не вимагатимуть активності, його обов'язки будуть обмежені, він залишиться без справи. Часто говорять, що інтроверт, наче, діє лише заради того, щоб його не чіпали. Це видимість. Він не бажає цього. І те, чому він не може відмовитися від якоїсь керівничої посади, хоча й бачить, що не справляється, є страх, що після того його "залишать у спокої", не будуть помічати, і що він залишиться нікому не потрібним. Це й є причиною егоцентризму та нездорових монопольних тенденцій за будь-яку ціну, всіма правдами й неправдами утриматися при владі. Навіть якщо це псує здоров'я. Страх стати непомітним сильніший від здорового глузду. Екстраверти не люблять борг та обов'язки, вони люблять відповідальність. За все, що діється навколо, вони відчувають відповідальність, яка їх активізує, примушує діяти. Приймають відповідальність за роботу, людей, все що завгодно. Відповідальність сприймають як привілей. А от поняття боргу, обов'язку для них асоціюється з насильством. Інтроверти, навпаки, не люблять відповідальності, люблять обов'язки. Із задоволенням виконують те, що вважається їх боргом та обов'язком, що дозволяє бути активним, і завжди намагаються втекти від того, що називають відповідальністю. Саме слово "відповідальність" нагадує їм вирок, кару.

Так само, як інтроверт уникає надмірної активності, екстраверт уникає показувати надмірні почуття, тобто своє відношення до різних суб'єктів та об'єктів. Тому що екстраверт боїться бути нескромним і завадити своїми почуттями, а інтроверт - своєю активністю. Це вважається дурним тоном, безтактністю.

Для психологічного комфорту екстраверту необхідно оточити себе орієнтованими на стосунки інтровертами, тобто людьми, які вміють враховувати почуття інших людей. Інтроверт же відчуває необхідність бути оточеним екстравертами, які вміють помічати та оцінювати самих людей та їх активність.

У компанії екстраверт звертає увагу на інших, намагається їх розворушити, задоволений, коли людям це подобається. Якщо немає на кого звертати свою увагу - нудно. Інтроверт, навпаки, привертає увагу до себе. Якщо його ніхто не помічає, йому нудно.

До відлюдного життя більше схильності проявляють інтроверти, але це не від гарного життя, а лише в тих випадках, коли вони відчувають себе непотрібними, зайвими, коли на них ніхто не звертає уваги.

Всього нараховується 8 типів інтровертів. Звичайно, кожному з них потрібна увага до якогось іншого аспекту прояву його особистості. Одному потрібна увага до його праці, іншому - до його емоцій, здібностей або волі. Людина спокійна лише тоді, коли інші помічають та говорять саме про те, що йому потрібно.

Екстраверту теж потрібна така увага. Тільки до іншого, до його почуттів. Йому потрібна віра у добровільність його почуттів. В те, що він піклується про інших людей, що він їх любить, правильно оцінює, що він не егоїст тощо.

Коротко різницю між усіма екстравертами та інтровертами можна визначити наступним чином. Екстраверти у відношенні до світу конструктивні, активні, мають сильну потребу досягати мети. Інтроверти навіть тоді, коли вони діяльні, швидше уникають неприємностей та невдач. Якщо екстраверт постійно не задоволений тим, що ще не зробив чогось, що можна зробити, то інтроверт погано себе почуває, якщо він зробив щось, що, як виявилося пізніше, було зайвим. Він боїться бути вискочнем у своїх та чужих очах, порушити стосунки, що склалися. За його глибоким внутрішнім переконанням, займатися тим, що не є обов'язково потрібним - негарно. Типовий приклад зі студентського життя. Після успішного екзамену екстраверти майже завжди трохи незадоволені, що не встигли щось прочитати. Більшість інтровертів з таким же незадоволенням думають про те, що вони прочитали, а на екзамені воно не знадобилося.

За допомогою критики неповороткого, ледачого інтроверта можна розворушити. Будь-яке необережне зауваження про те, що він перестарався, показав зайву агресивність, на довгий час забирає в нього бажання будь-якої діяльності. Коли екстраверта критикують за недостатню активність, він стає агресивним, злим, відчуває себе неприйнятим. Критику за надмірну діяльність він сприймає скоріше як комплімент.

Екстраверт - ініціатор, надихач та організатор. Інтроверт прикриває тилові позиції - закінчує початі іншими справи, якщо навіть спочатку не проявляв ентузіазму. Він більш скромний та спокійний, менш вірить у значущість та важливість того, що робить, більш самокритичний. І разом із тим більш егоцентричний.

До змісту