Сенсорні типи ІМ живуть у повному сенсі цього слова відчуттями: вміють сприймати природу, мистецтво, насолоджуватися всім, що можна побачити, почути, відчути. Дуже точно відчувають своє фізичне "я" та його потреби, мають явно виражений ритм життя.

Сенсорний живе наче одним днем. Усе, що буде завтра, для нього трохи неочікуване. Завдяки нерозвиненому абстрактному мисленню він не має відчуття передбачення і сподівається лише на свої сили та волю. Він або надто активний (екстраверт) і сам собі цим ускладнює життя, або надто пасивний (інтроверт), боїться помилок, невпевнений що те, що начебто треба робити, - необхідно робити. Боїться перестаратися - адже це зробило б його смішним у власних очах, а також в очах інших інтровертів.

Відчуттям інтуїтивних типів ІМ не вистачає яскравості, вони постійно неуважні. Навіть своє фізичне "я" сприймається невизначено. Часто упевненості у своїй матеріальності їм вистачає до тих пір, поки вони дивляться у дзеркало.

Сенсорний живе іншим життям: інакше їсть, інакше дихає, інакше відчуває природу, красу, тобто по-іншому сприймає ту повноту життя, яка інтуїтивному стає доступною лише поруч із люблячим та поважаючим його сенсорним. В той самий час сенсорний, завдяки дружбі з інтуїтивним, може більш спокійно спостерігати, довіряти майбутньому, уникати несподіванок. Інтуїтивний із задоволенням пристосовується до потрібного йому ритму, якщо він підходить за іншими параметрами (інтелект, культура, інтереси), разом із тим, даючи сенсорному партнеру перспективу майбутнього, збагачуючи його відчуттям релятивності та нескінченних нових можливостей.

Сенсорні у повному сенсі цього слова - уважні до всіх фізичних потреб, оцінюють їх як невід'ємну частину свого фізичного "я". Тому й фізичне бажання - невід'ємне право на реалізацію та спосіб впливу на інших людей. Для інтуїтивних бажання, як і все конкретне оточення, і власне "я", яке не повністю відчувається, є не дуже надійним явищем для нього. Вони постійно невпевнені та сумніваються - чи це реальність, чи лише продукт фантазії, вигадка. Тому вони не беруть ініціативу до своїх рук, чекають її від інших. Сенсорний шукає об'єкт пристрасті і намагається домогтися своєї фізичної реалізації. Інтуїтивний відчуває потребу стати таким об'єктом, оскільки це дає можливості стати повністю собою - він набуває право на свої потреби та бажання. Пристрасть партнера - доказ його матеріальності, тобто момент психічного доповнення, спосіб матеріалізації власного "я". Фізичне бажання їм і необхідне і, разом із тим, - небезпечне для них. Вони неминуче втягуються у життєвий ритм партнера, як у вир, з якого самі вибратися неспроможні. Звідси й обережність, і страх потрапити у залежність.

Отже, тільки сенсорики, а не інтуїтивні намагаються привабити об'єкт уваги. В їх руках ініціатива відмови від зів'ялих почуттів, якщо виявляється, що інший задовольняє не всі психічні потреби, не є справжнім доповненням особистості. В іншому сенсорику потрібні вірність та своєрідна залежність, слухняність. Таким може бути лише інтуїтивний, який підтримує ініціативу сенсорного, але взяти її до своїх рук не може. Інтуїтивний швидко розуміє, що він є об'єктом бажання, але після цього активності не показує. Власна сексуальна активність для нього табу. Не через сором'язливість та добре виховання, хоча це створює додаткові складнощі, а через специфіку його сексуальної активності. Якщо він виказує активність, що перебільшує активність партнера, то відчуває себе дуже погано, колишня позитивна установка до партнера перетворюється на негативну. Будь-яке зближення для інтуїтивного складне, тому він поводиться стриманіше, не зважаючи на все своє вільнодумство, що йому часто притаманне, і, як правило, не схильний користуватися сексуальними свободами.

Цікава функція ревнощів у взаєминах інтуїтивних та сенсорних. Інтуїтивний знає - нічого не зміниться від випадкових вчинків партнера. Ревнує сенсорний, який судить з власного досвіду. На інтуїтивного невеличка доза ревнощів діє позитивно, надає йому цінності у власних очах. Нагадує, що він потрібний, бажаний та незамінний. Це найкращий доказ його цінності.

Кожен інтуїтивний краще піклується про інших, ніж про себе. Сенсорний розуміє свої матеріальні інтереси та вміє їх боронити. Інтуїтивний очікує того, що залишиться від інших, або поки про нього потурбуються.

Сенсорика у інтуїтивного нормативна, він суворо дотримується встановлених етичних нормативів, наприклад, моди, не готовий ні до якої відвертості. Однак, якщо жоден сенсорик його не доповнює, стомлюється від цих зусиль і може дійти до повної занедбаності та безладу в побуті. Про естетику зазвичай знає багато, але у своєму смаку не впевнений. Не впевнений в естетиці свого тіла, одягу, рухів. Тому часто стає вайлуватим. Якщо немає режисури з боку доповнюючого партнера. За наявності режисера досягає неперевершеності та обганяє задоволених собою сенсориків.

Ці ж нормативи стосуються і самопочуття людини. Сенсорик довіряє своїм відчуттям і не сумнівається, коли він здоровий, а коли захворів, адже він "відчуває". Це лікар має підкоритися його конкретним, реальним відчуттям, а не він необґрунтованим діагнозам лікаря. Якщо один лікар "нічого не знайшов", він домагається свого та йде до іншого лікаря. Інтуїтивному власні відчуття здаються менш об'єктивними, ніж діагноз лікаря. Діагноз - це "норматив", і він поводиться згідно діагнозу, а не самопочуттю.

У сенсорика нормативна інтуїція, тому він дуже обережний у відношенні до використання свого часу, а також потенційної енергії, потенційних можливостей суб'єктів, об'єктів та явищ. Звісно, ніякої творчості тут не вийде. Тому сенсорик - тактик, а інтуїтивний - стратег.

Відрізняються вони й зовнішньо очима, ходою. Очі інтуїтивного - це очі людини, яка дивиться й не бачить. Очі сенсорного, навпаки, дуже добре бачать та все помічають. Хода інтуїтивного менш впевнена, він ніби парить у повітрі та готовий кожному поступитися дорогою. Хода сенсорного відрізняється чіткістю, самовпевненістю та непоступливістю.

Цікаво ще й таке. Найвужчими здаються обличчя людей з інтровертною інтуїцією. Найширші обличчя у людей з інтровертною сенсорикою. Візьмемо, наприклад, інтуїтивних екстравертів та сенсорних екстравертів. І ті, й інші - циклотими, отже, жодної вродженої різниці, якщо ми беремо середніх представників типів, не має бути. Однак обличчя інтуїтивних екстравертів, як правило, здаються витягнутими. Це завдяки зморшкам навколо рота та на лобі. А от обличчя сенсорних ектравертів здаються круглими. Це через розвиток щелепи у цих вольових людей. Стиснуті щелепи особливо скидаються в очі у сенсорно-етичного екстраверта.

По очах можна судити не лише про те, сенсорик людина чи інтуїт, але й про те, екстравертна його сенсорика та інтуїція, чи інтровертна. Це визначається відкритістю очей. Найширші очі у людей з екстравертною інтуїцією Соціоніка Екстравертна інтуїція , найвужчі, найбільш зіщулені, у людей з інтровертною інтуїцією Соціоніка Інтровертна інтуїція . Це найбільш помітно, коли людина у задумливому стані. Сенсорики визначаються посередині, причому у людей з екстравертною сенсорикою очі ширші та менш гострі, ніж у людей з інтроветною сенсорикою. Це тому, що перші намагаються охопити весь простір, який вони спостерігають, а другі - лише окремі об'єкти. По тому розкриті, чи зіщулені очі, та за всіма іншими рівними умовами, тобто при схожій будові обличчя, з усіх типів ІМ можна утворити такий ряд (від найзіщуленіших до найширших):

Інтуїтивно-логічні та інтуїтивно-етичні інтроверти;
Логіко-інтуїтивні та етико-інтуїтивні екстраверти;
Сенсорно-логічні та сенсорно-етичні інтроверти;
Логіко-сенсорні та етико-сенсорні екстраверти;
Логіко-сенсорні та етико-сенсорні інтроверти;
Сенсорно-логічні та сенсорно-етичні екстраверти;
Логіко-інтуїтивні та етико-інтуїтивні інтроверти;
Інтуїтивно-логічні та інтуїтивно-етичні екстраверти.

Ми казали раніше, що етичні не вміють оцінювати кількість своєї праці. Інтуїтивні ж не можуть оцінити його якості, і тому теж тонуть у нескінченних справах. Вони просто не впевнені, що зроблено досить добре і тому не можуть закінчити.

До змісту