Достоєвський прагне створити найгармонічнішу, найгуманнішу, в його уяві, форму етичних відносин, що виключає придушення однієї особистості іншої, що виключає конфлікти, розбрат, непорозуміння, взаємну недовіру.

"Худий мир кращий за гарну сварку" - основна форма його етичної стратегії.

Все його життя - це пошук засобів і можливостей реалізувати свою ідеалістичну систему відносин, причому його власна поведінка має бути позитивним етичним прикладом.

Наслідком такої установки є характерні для людей цього типу підвищений самоаналіз, самокритичність та постійне етичне самовдосконалення.

Висока вимогливість до себе у Достоєвського поєднується з терпимістю до чужих слабкостей. Тому кризу відносин він "виправляє" за рахунок власних поступок, вважаючи, однак, що ці поступки мають бути партнером вчасно помічені та належним чином оцінені. По суті, його поступка - це свого роду етичний прийом, яким він розраховує переконати партнера у своїй початковій доброзичливості та готовності до компромісів.

Насправді ж, його поступливість має розумні межі. І якщо вимоги партнера переходять допустимі межі, Достоєвський чинить емоційний опір, споруджуючи між собою і суб'єктом, що його розчарував, непроникний психологічний бар'єр.

Достоєвський може підтримувати відносини з психологічно несумісним партнером, спираючись на почуття обов'язку та відповідальність перед сформованими родинними та сімейними зв'язками, але у випадку особливо несприятливих відносин і, будучи абсолютно впевненим у неможливості що-небудь у них виправити, безповоротно та беззастережно залишає свого партнера. (Якість, властива також Драйзеру.)

Представник цього типу, що сам особисто не відчув розриву взаємин з партнером, як правило, намагається не допускати розриву сімейних відносин і у своїх близьких. (Він буде мирити їх доти, доки особисто не переконається, що спільне проживання їм справді протипоказане.)

Розрив власних близьких відносин Достоєвський сприймає дуже болісно, особливо коли не бачить реальної можливості їх відновити. Наприклад, якщо хтось із близьких змусить його порвати стосунки з другом, Достоєвський потрапляє в ситуацію, яка суперечить його системі поглядів: з одного боку, він зраджує дружбу, з іншого боку - він не хоче засмучувати своїх близьких.

До заповіді "Не роби іншому того, чого не забажаєш собі" Достоєвський ставиться з винятковою серйозністю: він принципово не бажає завдавати комусь навіть найменшої неприємності. Намагається для кожного створити умови максимального психологічного комфорту, кожного обдарувати хоч крихтою свого душевного тепла.

Лагідність, смиренність, поблажливість до чужих слабкостей, душевна чуйність, початкова доброзичливість і миролюбність - ось основні цінності його етичної програми.

Будуючи свої взаємини, Достоєвський намагається бути гранично делікатним. Наприклад, він не дозволить собі категорично відмовитися від запропонованої допомоги, навіть якщо вона не лише явно неефективна, а й явно шкідлива. (Але ж не можна відштовхувати людину, яка від щирого серця і з кращих спонукань пропонує свої послуги.) Те саме і з порадами явно абсурдного характеру - Достоєвський постарається бути з порадником гранично делікатним, уважно вислухає, подякує за співчуття його проблемам, але вчинить відповідно обставин і на власний розсуд. ("Чому б і не послухати доброї поради?" - тим більше, що далеко не кожен "доброзичливець" контролює неухильне їх виконання.) Крім того, Достоєвський здатний сприймати чужі поради не тільки як керівництво до дії, але і як форму вираження співчуття його труднощам.

Достоєвський дуже чутливий до чужої біди, схильний до співпереживання. Має здатність буквально розчинятися у чужих проблемах, особливо якщо це проблеми близьких йому людей.

Якщо, наприклад, будь-хто з його оточення занедужує, Достоєвський виходжує його з винятковою самовідданістю, не зважаючи ні на свої власні сили, ні на своє здоров'я, ні на небезпеку можливого зараження. (Та сім'я, де є родич Достоєвський, може бути цілком спокійна за своє здоров'я: варто комусь захворіти, Достоєвський, як правило, відразу кидає всі свої справи і виходжує хворого, причому дальність спорідненості в даному випадку для нього значення не має.)

Здатність співпереживати чужому горю - одна з базисних цінностей його системи відносин. У розумінні Достоєвського, акт втіхи сам собою вже досить діяльний вчинок. (Така точка зору дуже привертає до нього оточуючих.)

Достоєвський постійно шукає і знаходить якісь оригінальні форми вираження співчуття та солідарності з емоційним станом свого партнера (або свого оточення). (Наприклад, представниця цього типу з нагоди закінчення шлюборозлучного процесу своєї подруги піднесла їй букет квітів - у такій формі вона її привітала з початком нового, "вільного" життя.)

Для Достоєвського дуже важливо, щоб етична мотивація його вчинків була правильно зрозуміла і відповідним чином оцінена. Для нього будь-який подарунок, будь-яка послуга є величезною цінністю, як форма вираження добрих намірів. У той час як реальна вартість цієї послуги для нього означає набагато менше. (Його дуал Штірліц також надає подарункам суто символічного значення, принаймні тим, які дарує.)

Достоєвський вміє зберігати чужі таємниці. Тому йому можна довіритися без жодного побоювання, і зрозуміло, без застереження, що "це має залишитися між нами", оскільки в цьому випадку Достоєвського образить саме припущення, що він здатний комусь розбазікати чужий секрет. Сам він також припускає, що таємниця "його сповіді" буде свято дотримана. Тому будь-який факт розголошення його власних секретів для нього є найважчим розчаруванням.

Сам не здатний на зраду по відношенню до ближнього, Достоєвський засуджує ці якості в інших. Зловживання його довірою Достоєвський ніколи не прощає, хоча за своєю природою і не злопам'ятний.

Будучи залученим до якоїсь інтриги або потрапляючи в систему відносин, що суперечить його етичним установкам, Достоєвський почувається цілком розгубленим і дезорієнтованим, але в кожному окремому випадку намагається поводитися так, щоб його вчинки не суперечили його етичним принципам.

Сам дуже боїться образити когось недовірою. Вважає недовіру образливою всім, зокрема й собі. Добрі наміри вважає нормою людських взаємин, тому спочатку намагається не припускати в людях поганих умислів.

Початкову підозрілість сприймає як щось неетичне та негуманне. З цієї ж причини його буває іноді неможливо переконати в чиїйсь вині (навіть якщо вона доведена і очевидна оточуючим).

Вчинки Достоєвського чималою мірою визначаються його особистими симпатіями та антипатіями. Тобто якщо він симпатизує людині, то намагається ігнорувати факт її провини.

Достоєвський здатний до самопожертви в ім'я любові та дружби, наприклад, може взяти на себе чужу провину, захищаючи друзів від можливих неприємностей, і через це сам постраждати.

Достоєвський будує свої взаємини з людьми на близькій дистанції, що іноді особливо привертає до нього оточуючих, але іноді може здатися нав'язливим. (Будь-який натяк на нав'язливість сприймається Достоєвським надзвичайно болісно, оскільки він найменше має на думці втомлювати когось своїм товариством.) У разі несприятливого розвитку відносин - він збільшує дистанцію.

Достоєвський у будь-якій ситуації намагається бути гранично ввічливим і стриманим, хоч би яких зусиль йому це коштувало. Він робить все можливе (і неможливе), щоб нікого не образити, щоб не дай Боже! не нажити собі ворогів. Жодної відвертої ворожнечі намагається не допускати. (Споруджуваний ним "психологічний бар'єр" розглядає не як ворожнечу, а як своє право "тримати дистанцію" з несимпатичною йому людиною.)

Достоєвський не злопам'ятний (бути злопам'ятним, у його розумінні, неетично), але першим відновлювати зіпсовані відносини не зважиться, доки не буде впевнений, що його кривдник усвідомив свою провину. Щоб отримати "прощення" Достоєвського, достатньо продемонструвати йому свою прихильність, причому вибачення приносити необов'язково. Світ його почуттів настільки тонкий і багатий, що він не потребує словесних висловів емоцій і переживань для того, щоб зрозуміти навколишні взаємини.

Достоєвський ніколи не забуває добра, яке йому колись зробили, а невдячність вважає якістю, що заслуговує на найсуворішу критику.

Доброта і співчуття - стабільні цінності етики Достоєвського і він вміє виявити їх як ніхто інший. Представники цього типу схильні до глибокого етичного самоаналізу.

Блок ЕГО* 2-а позиція* Творча функція* "Інтуїція можливостей"

Достоєвському дуже важко реалізувати свою "безконфліктну" систему відносин у нашому суперечливому світі. Властивості, які рятують і обнадіюють його на цій шляхетній ниві, - природний оптимізм і сильна та гнучка інтуїція можливостей.

У кожній людині Достоєвський намагається побачити і виявити позитивний етичний потенціал - якість, завдяки якій представники цього типу чудово працюють у галузі педагогіки. (Достоєвський не розуміє і не приймає такого словосполучення, як "зіпсовані діти". У його розумінні, немає таких "зіпсованих дітей", які б не надихалися позитивним етичним прикладом.)

Етико-інтуїтивний вплив Достоєвського будується на вмінні розглянути і розвивати все найкраще, що є в людській душі. Звісно ж, цей розвиток потребує витрати часу, душевних сил. Потребує терпіння. Тому, на думку Достоєвського, вихователь повинен постійно працювати над собою, вдосконалюючи свою етику, виховуючи в собі почуття обов'язку та відповідальність за долю довіреної йому людини.

Так само Достоєвський вважає, що немає таких, спочатку безперспективних етичних відносин, які неможливо було б виправити, застосувавши достатню винахідливість, терпіння, вміння "перечекати грозу", вміння довести чистоту своїх помислів, вміння виявити кращі риси свого характеру в якості особистого прикладу.

Достоєвський щиро переконаний, що в кожній етично складній ситуації слід шукати форми, що згладжують суперечності. Наприклад, якщо обидві сторони підуть на деякі поступки, це вже дасть якісь результати і проблема буде хоч частково, але вирішена.

Творчо реалізована інтуїція можливостей дозволяє йому бути далекоглядним і завбачливим у своїх вчинках.

Причому мета його далекоглядності - передбачити можливі ускладнення відносин і заздалегідь їх виключити. (Наприклад, представниця цього типу, влаштовуючи дитяче свято, розкладала частування рівними порціями, оскільки побоювалася, що якщо вона цього не зробить, хтось із запрошених дітей з'їсть більше за інших, і, отже, хтось інший відчує себе скривдженим та обділеним, а цього ні в якому разі не можна допустити!.. З тієї ж причини вона не дозволяла своїм онукам виносити солодощі на вулицю, бо вважала, що це збуджуватиме образу та заздрість у інших дітей, а це недобре!)

Зручності оточуючих його людей Достоєвський часом цінує більше, ніж свої власні, і постійно співвідносить свої вчинки з їхньою думкою та їхнім способом життя.

При всьому своєму оптимізмі Достоєвський здатний завбачливо прорахувати і найгірший перебіг подій і саме для того, щоб особисто у нього та у його оточення все склалося найкращим чином. Внаслідок такого інтуїтивного розрахунку Достоєвському властиво перестраховуватись у вчинках, що, втім, іноді призводить до позитивних наслідків. (Приклад: сім'я репресованого "ворога народу" в очікуванні близького заслання вирішила подарувати сусідській дівчинці піаніно. Сусідка (Достоєвський) категорично цьому перешкодила і зажадала, щоб піаніно відправили назад. У її родині цей епізод переказується як переказ - вважається, що цим вчинком вона врятувала свою сім'ю від репресій.)

Тим не менш, яка б сильна інтуїція не була у Достоєвського, його розрахунки далеко не завжди виявляються вірними: адже всіх обставин справи він ні бачити, ні знати не може; тим більше, що часто він приймає бажане за дійсне і прораховує іноді уявний перебіг подій, а не реальний, покладаючись на стереотипи, що вже склалися в його поданні. (Наприклад, в одному випадку він буде мирити подружжя, що свариться, побоюючись, що якщо він не втрутиться, йому потім будуть дорікати в розбитому особистому житті. В іншому випадку, він не буде встрявати між тими, хто свариться, щоб "не приймати бій на себе" і не наживати собі ворогів.)

У кожному конкретному випадку правильність розрахунків та поведінки Достоєвського залежить від його власного життєвого досвіду та від того, наскільки глибоко йому вдалося зрозуміти ситуацію.

Блок СУПЕРЕГО* 3-я позиція* Функція, що розвивається* "Структурна логіка"

Прагнучи виконати своє життєве призначення щодо встановлення ідеальних відносин у світі реальних протиріч та конфліктів, Достоєвський намагається багато і докладно розмірковувати над тими обставинами, які заважають життєвому втіленню його етичної програми. Причому у своїх роздумах він іноді приходить до висновку, що реальні обставини можуть бути змінені під впливом "правильних" етичних установок, які можна (на його думку) і потрібно поставити.

Примітивно ці роздуми можна уявити так: "У світі не буде ворожнечі, якщо всі люди будуть добре один до одного ставитися, що, в принципі, можливо, оскільки в кожній людині є задатки добра, які можна і потрібно розвинути".

(Як будь-яка людина, Достоєвський вважає, що всі навколо дотримуються його системи поглядів, просто деякі, за своєю душевною слабкістю, спокушаються поганими прикладами і впадають в оману, з яких їх потрібно вивести, або хоча б спробувати це зробити.)

Логіка Достоєвського базується на його інтуїції можливостей, простіше кажучи - на його мріях та фантазіях, і ця обставина надає їй чарівної дитячої наївності.

Але за безконфліктність відносин хтось має платити - така об'єктивна реальність, і Достоєвський, як правило, дуже неохоче це визнає.

Достоєвському важко підпорядковувати свої почуття розуму. Йому важко бути об'єктивним ще й тому, що його система взаємин передбачає початкову доброзичливість до всіх людей без винятку. Внаслідок цієї якості він може скласти про себе враження, як про людину безпринципну, непослідовну і таку, що сама собі суперечить: з усіма він намагається погоджуватися, з усіма збирається дружити, всіх має намір любити.

Постає питання, а чи може Достоєвський взагалі бути принциповим? Може! І саме у своїх етичних засадах. А все інше для нього не має важливої значущості. Законами об'єктивної реальності Достоєвський не надто цікавиться. (Тим більше, якщо вони виправдовують існуючі у світі протиріччя, які, як відомо, виливаються у ворожнечу та насильство.) Це зовсім не означає, що Достоєвський заперечує закони діалектики, просто цей аспект він вважає за краще ігнорувати. І коли з властивим йому оптимізмом починає пошук компромісів, щиро вважає, що вони, можливо, згладять якщо не діалектичні, то хоча б етичні протиріччя.

У спілкуванні Достоєвський намагається справити враження людини розумної, розважливої, логічної. Часто маніпулює заздалегідь заготовленими аргументами. (Достоєвський готовий маніпулювати фактами хоча б для того, щоб зберегти потрібну йому систему відносин. А інакше, як згладити конфлікти? Та чи так уже важливі самі факти, якщо весь сенс полягає саме в суті етичних відносин. Якщо, щоб уникнути конфлікту, можна спотворити факти, які можливо і перевіряти ніхто не буде - значить, ніякої біди в цьому немає.)

Часто в суперечці Достоєвський тримається за суто абстрактний зміст поняття, вважаючи, що жодні конкретні умови не можуть спотворити чи змінити його сутність. (І ця обставина дуже ускладнює дискусію з представниками цього типу. Наприклад: Достоєвський не згоден з думкою, що "добро має бути з кулаками". А навіщо ж з кулаками, якщо воно - "добро"? Добро, у його розумінні, - це сама по собі вже сила, яка в будь-якому випадку має перемогти, і тому захисту не потребує, а з кулаками може бути тільки зло, тому що йому більше нема чим захищатися.)

У процесі дуалізації зі Штірліцем Достоєвський починає надавати більшого значення об'єктивній реальності, тим більше, що він, в принципі, не виключає впливу об'єктивних діалектичних законів на систему взаємовідносин між суб'єктами.

Блок СУПЕРЕГО* 4-а позиція* Мобілізаційна функція* "Вольова сенсорика"

Необхідність постояти за себе вимагає від Достоєвського надмірних зусиль та напруги. Йому неймовірно важко дати вольову відсіч.

Достоєвський не здатний на жорстку інтонацію в голосі. Висловитися у категоричній формі – для нього велика проблема. Його м'якість і поступливість можна розглядати як наслідок нездатності бути жорстким і категоричним.

Достоєвський дуже не любить, коли обговорюють його вольові якості. Йому неприємно чути критичні зауваження щодо цього.

І проте, впровадження системи його етичних цінностей передбачає певний вольовий тиск. Коли Достоєвський декларує систему поглядів, якої сам твердо і неухильно дотримується, це вимагає від нього деяких вольових зусиль. (У цьому проявляється проблематичність і суперечливість його власної теорії - якщо Достоєвський у принципі проти насильства, то насаджувати свої переконання силою він просто не має права. Він взагалі не має права до чогось примушувати.)

Достоєвський у будь-якому випадку намагається логічно обґрунтовувати своє право на вольовий тиск. Якщо, наприклад, він як викладач відповідає за дисципліну та відвідуваність своїх учнів, він змусить себе бути суворим та вимогливим. (Інше питання, чого йому це коштуватиме!)

Достоєвському важко вимовити людині що-небудь у суворій формі, важко і неприємно зробити зауваження. Щоразу, коли виникає необхідність постояти за себе, він розривається між реальними обставинами, що вимагають від нього негайних і рішучих дій, і внутрішньою нездатністю, небажанням та непідготовленістю до цих дій.

Достоєвському іноді потрібен ретельно обґрунтований та тривалий настрій на "рішучі дії". Часто він у першу чергу розглядає доцільність таких дій, шукає якісь інші варіанти вирішення проблеми, на обмірковування яких витрачається час, внаслідок чого момент "рішучих дій" буває втрачений, і вони стають неактуальними, а за Достоєвським закріплюється репутація людини, нездатної постояти за себе. Причому з цією думкою Достоєвський категорично не бажає погоджуватися і намагається переконати оточуючих, намагаючись пояснити свою нерішучість найкращими намірами, що, як правило, ще більше посилює його проблеми.

До факту власного безвілля та безсилля Достоєвський ставиться виключно болісно. Йому самому важко змиритися з тим, що ці якості заважають реалізації та життєвому втіленню його системи поглядів. Достоєвському завжди неприємно усвідомлювати факт власного безвілля.

З іншого боку, абсолютно нестерпна для Достоєвського ситуація власної залежності від чиєїсь волі та влади. І якщо фізичну залежність він ще якийсь час терпітиме (хоча теж, дивлячись за обставинами), то моральному тиску не підкориться - "піде в себе", зведе "психологічний бар'єр", знайде спосіб зберігати тільки зовнішню видимість відносин, готуючи себе для можливого розриву з партнером.

Достоєвський намагається не допускати зловживання його терпінням, лагідністю, поступливістю, смиренністю. Розуміє, що є межа "упокорення власної гордині" і є межа "всепрощення". Достоєвський має проблеми з кожним, хто намагається випробувати межу його поступливості.

Для Достоєвського дуже важливо логічно розуміти: для кого можна і потрібно робити поступки, і знову ж таки, до якої межі. Логічне усвідомлення цього моменту йому необхідно для того, щоб зберегти себе як особистість.

Пробивні здібності представники цього типу не мають, "ліктями працювати" не вміють. Більше того, будь-яка рекомендація розвивати в собі наполегливість наводить їх у надзвичайне роздратування.

Та сама справа і з цілеспрямованістю. Зрозуміло, Достоєвський будує якісь певні плани реалізації своїх можливостей, але так, щоб поставити собі близьку мету, яку будь-що варто взяти, напружуючи на це всі свої сили і змінюючи всіх і вся на своєму шляху. Цього він собі не дозволить – така цілеспрямованість не входить до системи цінностей Достоєвського.

(Чужа цілеспрямованість може справити враження на Достоєвського, але не настільки, щоб служити прикладом для наслідування: він надто чітко розуміє, що це не його шлях.)

З іншого боку, Достоєвському приємно перебувати поруч із впливовою людиною, він поважає людей, які досягли успіху в житті, і сам не пропустить нагоди зав'язати корисні та потрібні знайомства. (Тим більше, що для себе він дуже чітко поділяє людей на тих, хто відповідає його рівню і з ким варто спілкуватися всерйоз, і тих, хто за своїми внутрішніми якостями цього не заслуговує; хоча, дотримуючись своєї системи відносин, намагається бути коректним і доброзичливим. Деякі представники цього типу вважають само собою зрозумілим, якщо при знайомстві людина ненав'язливо називає те, що її вигідно відрізняє від інших, наприклад: науковий ступінь, посада, почесне звання тощо.)

Достоєвському важко привернути увагу оточуючих до своїх проблем, не виходячи за рамки власної теорії. Періодично виникають тупикові ситуації, коли навіть демонстративна покора і терпіння його не рятують; коли простим співчуттям оточуючих його проблеми вже не вирішуються, а власної ділової активності явно не вистачає.

У такій ситуації Достоєвському вкрай необхідний партнер, здатний активно взяти на себе захист його інтересів, здатний діяльно вирішити його проблеми, взяти його під свою участь. Достоєвський шукає заступництво, йому потрібен захисник і він не вважає ганебним користуватися допомогою, запропонованою від щирого серця.

Гармонічніше в цьому плані відбувається взаєморозуміння Достоєвського з його дуалом Штірліцем, який охоче "бере під своє крило", дуже любить опікуватися і справою, і порадою. У прояві турботи про Достоєвського демонстративна вольова сенсорика Штірліца знаходить своє найкраще застосування.

Блок СУПЕРІД* 5-а позиція* Сугестивна функція* "Ділова логіка"

Поняття "ділова логіка" у Достоєвського насамперед зводиться до аспекту ділових відносин.

На питання, що і як треба робити, він відповість приблизно так: "Потрібно робити те, що від тебе конкретно вимагається, і так, щоб тобою були задоволені". Достоєвський вважає за краще, щоб партнер висловлював свою думку не у формі роздумів, а чіткими короткими формулюваннями, давав конкретні ділові пропозиції.

Достоєвський дуже старанний. Неухильно слідує заданим методикам: як його навчили - так і буде робити.

Проробляючи деталі, Достоєвський часто втрачає момент, коли роботу вже зроблено досить якісно і настав час зупинитися. Добре, якщо є надійна людина, на думку якої в цій ситуації можна покластися. Інакше прагнення довести роботу до досконалості може призвести до прямо протилежних результатів.

Достоєвський дуже цінує добре організовані умови праці - одна з причин, з якої йому найзручніше співпрацювати зі Штірліцем (який зазвичай створює для своїх працівників найзручніші умови для успішної та продуктивної діяльності).

Достоєвський намагається віддавати роботі стільки сил, скільки вимагатиме її найретельніше і якісне виконання. Тому може залишитися і на понаднормові – для того, щоб закінчити її вчасно. (Іноді це єдиний спосіб виконати непомірний обсяг роботи, що задається Штірліцем.)

Достоєвському зазвичай "незручно" відмовлятися від додаткових навантажень, тому його нерідко експлуатують.

Достоєвському дуже важливо, щоб його діловий ентузіазм був належним чином оцінений. Керівнику, який демонстративно ігнорує його виняткову старанність, він ніколи ні довіряти, ні симпатизувати не буде. Більше того, такі відносини згодом позначаться на результатах його роботи та на його трудовій дисципліні.

Почуття внутрішнього протесту також викликає робота, яку він вважає надто примітивною для своїх здібностей, інтелекту, становища. Доручення такої роботи він сприймає як особисту образу.

Достоєвський зазвичай не любить скрупульозно перевіряти результати роботи: нехай це краще зробить компетентний та надійний партнер. Але якщо такої людини немає, доводиться особисто засвідчувати, що все зроблено як слід.

Звітуючи за виконану роботу, акцентує особливу увагу на недоліках та невирішених проблемах, тим самим даючи зрозуміти, що він може зробити ще краще.

Для Достоєвського дуже важливе почуття солідарності в його ділових відносинах. Причому не лише з товаришами по службі, а й з керівництвом. Якщо його керівник хоча б навіть "грає" у демократію, Достоєвському цього вже цілком достатньо.

Достоєвський про свої ділові якості дуже скромної думки, тому завжди вдячний "за підказку". Порадами з ділової логіки дуже навіюється. Іноді ставиться до них некритично. Якщо, наприклад, йому хтось "підказав", що потрібно зберігати поштові квитанції, зберігатиме, доки сам не зрозуміє, що це йому не потрібно.

Завжди дуже уважний до ділових рекомендацій. Якщо йому рекомендують торгову фірму, товари якої дорогі, але практичні, він купуватиме там. (Але Достоєвського іноді можна побачити і на дешевому розпродажі, і в секонді, де він також шукає собі недорогі, але добротні речі.)

Підтримка порядку в будинку вимагає від нього багато сил (як добре, якби цим займався хтось інший), але якщо цього іншого немає - змушений все робити сам.

Не терпить у будинку зайвих, непотрібних речей, і всього того, що з його точки зору вже не має жодної цінності - нещадно їх викидає. Але те, що, з його точки зору, представляє хоч якусь цінність, дбайливо зберігається в будинку. Достоєвський вміє бути ощадливим, вміє дорожити тим, що має.

Достоєвський не любить торгуватися, але не проґавить можливості боязко поцікавитися, чи не можна знизити ціну. І, якщо можна, він дуже делікатно про це попросить.

Брати гроші в борг Достоєвський не любить, але сам охоче дає в борг (якщо може). Досить часто йому буває важко стягнути борг з боржника. Якщо це дрібна сума, він може навіть змиритися з її втратою, але якщо це великий борг, Достоєвський знайде спосіб делікатно та ненав'язливо нагадати про нього. "Ті триста доларів, що я тобі позичив, можеш поки що потримати до наступного місяця".

Достоєвський завжди вдячний партнеру, який здатний підказати йому, що потрібно зробити і як слід вчинити в кожній конкретній ситуації. Його не влаштують загальні фрази про те, як треба або як не треба жити (характеристика, властива його конфліктеру Жукову) такий підхід до вирішення життєвих проблем Достоєвського лише дратує.

Інша справа, коли з кожного конкретного приводу він отримує чітко вивірені, багаторазово перевірені і гранично ясно і методично викладені рекомендації, які він може з упевненістю застосовувати як посібник до дії. Саме в такому ракурсі він отримує інформацію від свого дуала Штірліца, і саме така інформація Достоєвському потрібна постійно і вкрай для нього важлива.

Блок СУПЕРІД* 6-а позиція* Активаційна функція* "Сенсорика відчуттів"

Спостерігаються певні труднощі у представників цього типу з благоустроєм власного побуту, хоча, зрозуміло, Достоєвського можна привчити підтримувати порядок у домі і він сумлінно ставиться до цього свого нового обов'язку.

У сфері естетики у представників цього типу також далеко не все гаразд, тому вони з вдячністю приймають будь-яку допомогу та будь-яку інформацію з цього аспекту. Представник цього типу може все життя прожити пліч-о-пліч з партнером-сенсориком і все одно у сфері сенсорних відчуттів він робитиме грубі помилки, якщо його не навчити, як їх уникати.

Представники цього типу часто бувають байдужі до свого зовнішнього вигляду. Основна їхня вимога до себе: не виділятися і не одягатися зухвало. Головне - не дратувати своїм виглядом оточуючих і ні в кого не збуджувати зайвих емоцій, тому вони намагаються одягатися скромно, непомітно, зручно і охайно. Дуже бояться яскравих кольорів, віддають перевагу спокійним, нейтральним тонам.

Жінки цього типу вважають за краще виглядати природно і тому дуже неохоче користуються косметикою. Багато хто з них виглядає значно старшим за свій вік, оскільки рідко докладає будь-яких зусиль для того, щоб виглядати молодшим.

З кулінарними дослідженнями у представників цього типу теж виникають труднощі. Найчастіше у їх виробах відчувається "недокладання" чи "перебір" деяких інгредієнтів. Буває, що вони готують надто пісну їжу, бо бояться високої калорійності чи заощаджують на продуктах. Буває навпаки - готують надмірно жирну їжу, бо інакше у них все підгорає.

Часто вони довіряють не стільки своєму смаку, скільки своїм знанням: "Я не знаю, скільки потрібно солі на таку кількість. Я, звичайно, можу посолити, а якщо це потім здасться комусь занадто солоним?.." Втім, як правило, своїми невдачами в цій галузі вони особливо не соромляться і охоче вислуховують конструктивні зауваження та поради, зроблені в делікатній та доброзичливій формі.

Достоєвський вважає за краще вести здоровий спосіб життя, займатися спортом, стежити за режимом харчування, за своїм самопочуттям. Проте йому завжди потрібен хтось, кого б цікавив стан його здоров'я.

Достоєвський дуже цінує, коли хтось інший дбає про його комфорт, про його харчування. Йому потрібно, щоб хтось створював йому затишок і час від часу нагадував, що йому не завадить подбати і про себе.

Саме таким партнером для нього є Штірліц, від природи наділений прекрасним смаком, що вміє створювати затишок і піклуватися про своїх близьких. Штірліц чудово вирішує побутові та естетичні проблеми Достоєвського.

Блок ІД* 7-а позиція* Наглядова функція* "Етика емоцій"

Сфера спостереження Достоєвського - емоції людини, її почуття, стан її душі.

Достоєвський завжди дуже тонко помічає настрій, душевний стан, почуття та переживання людини. Сенс самих слів при цьому для нього ніякого значення не мають. Він переконується лише тим, що особисто спостерігає, тобто мімікою людини та її інтонаціями.

Достоєвський вміє пристосовувати свій емоційний стан до емоцій та переживань іншої людини. Вміє зняти роздратування, напруження, вміє заспокоїти.

Своїх власних емоцій у спілкуванні намагається не нав'язувати, оскільки співпереживає насамперед емоційному стану інших. З сумними він сумний, з веселими – веселий. Вважає, що зіпсувати людині настрій – значить образити її, вчинити з нею неетично. (У Достоєвського взагалі з цього приводу своя теорія. Наприклад, якщо людина зробила невдалу покупку, їй про це говорити не слід: все одно вже нічого не поправиш, а настрій у людини може зіпсуватися, а це недобре.)

Достоєвський не дозволить собі бути для когось джерелом неприємних емоцій: не любить нікого навмисно дратувати чи дражнити. Більше того, не дозволить нікому зі своїх близьких дратувати інших.

Достоєвський не злопам'ятний, не заздрісний. Він щиро радіє чужим успіхам та успіхам. Не ревнивий і дуже довірливий. Але зловживати його довірою - отже, жорстоко образити його. Дуже важко переживає розчарування у людях.

У коханні та в дружбі відрізняється винятковою відданістю та самовідданістю.

Намагається, щоб його власні неприємності не зіпсували відносин, що склалися навколо нього, тому у висловленні своїх негативних емоцій дуже обережний. Швидше поскаржиться сторонній людині, ніж близькій. Так само свої глибинні страхи та проблеми скоріше висловить сторонньому.

Співчуваючи і співпереживаючи іншому, виявляє максимум такту та терпіння. Висловлює співчуття завжди у дуже тактовній та делікатній формі, щоб не роз'ятрити чужий біль. Людину, яка плаче, завжди терпляче заспокоїть, дасть їй виплакатися, не закликаючи до стриманості і не вимагаючи "взяти себе в руки".

Власне горе намагається переносити мужньо і не афішувати. (З віком представникам цього типу важче стримувати свої негативні емоції.)

Достоєвський зазвичай не ставить собі завдання розвеселити когось або розсмішити, намагається підтримувати рівний настрій у оточуючих.

Запальність і роздратування виявить тільки у винятковому випадку - тільки будучи глибоко враженим. Як форму спілкування вважає для себе неприпустимою.

Завжди засуджує грубий тон та безцеремонну поведінку.

Не терпить лихослів'я, завжди намагається його припинити в м'якій, тактовній формі. Зазвичай не пліткує і "кісточки не перемиває", навіть для того, щоб підтримати розмову. Засуджує цю якість в інших. Якщо й вважає за потрібне щось сказати про людину, завжди думає про наслідки своєї інформації.

Дуже сентиментальний. Мелодрама, в якій добро перемагає зло, – його улюблений жанр. Дуже любить багатосерійні серіали, в яких діють персонажі з яскраво вираженими в етичному плані характерами. ("Ах, яка вона добра, ця Ізаура, а він - такий негідник!)

Блок ІД* 8-а позиція* Демонстративна функція* "Інтуїція часу"

Обставинам часу Достоєвський надає особливого значення, оскільки підсвідомо він покликаний "обслуговувати" слабку інтуїцію часу свого дуала Штірліца. (Декілька рядків, довільно взятих з розповіді Ф.М.Достоєвського "Сон смішної людини", переконливо ілюструють значущість чинника часу для представників цього психологічного типу: "... Істину я дізнався минулого листопада, і саме третього листопада, і з того часу я кожну мить свою пам'ятаю. Це було в похмурий, найпохмуріший вечір, який тільки може бути. Я повертався тоді об одинадцятій годині вечора додому, і саме, пам'ятаю, я подумав, що вже не може бути похмурішого часу.")

Призначаючи зустріч, Достоєвський намагається якнайточніше обговорити всі обставини часу і місця, щоб не виникло жодної плутанини і щоб нікого не змусити чекати. (Достоєвський не любить примушувати чекати і не любить, коли його змушують чекати.)

Деякі з представників цього типу мають феноменальну пам'ять і можуть навіть у похилому віці докладно описати події, що відбувалися з ними в ранньому дитинстві, послідовно відновлюючи в пам'яті всі обставини до найменших подробиць.

До планування свого та чужого часу Достоєвський ставиться дуже серйозно. Наприклад, він може відмовитися від вигідного, але довготривалого контракту, побоюючись, що за такий термін у його планах можуть відбутися зміни і він не зможе виконати взяті на себе зобов'язання.

При всій своїй мрійливості та відчуженості, ніколи не забуває про призначені зустрічі та заплановані справи. Більше того, він постійно нагадує іншим про те, що і коли потрібно зробити. Іноді складається враження, що це не людина, а "ходячий годинник": "Вже пів дев'ятого, чому ти ще вдома?!", "Зараз вже сім годин, тобі ж час приймати ліки!", "Не забудь, він просив передзвонити до полудня!", "Сьогодні восьме число, не забудь завтра заплатити за квартиру".

Намагається все робити своєчасно, навіть демонстративно своєчасно: "Треба прийти раніше, бо раптом він прийде раніше і хвилюватиметься, що нас ще немає!"

Достоєвський терпіти не може поспіху, він намагається гранично точно розрахувати час роботи, аби виконати завдання точно вчасно. Якщо якісь об'єктивні обставини змушують його вносити у свої плани корективи, він мобілізує всі сили для того, щоб не вибитися з графіка. Відхилитися від свого "графіка" може лише, якщо це знадобиться в інтересах його особистих стосунків. (Наприклад, якщо його друзям будуть потрібні допомога та співчуття саме в той час, коли він робить термінову роботу, Достоєвський опиниться у вкрай скрутному становищі.)

Достоєвський бере на себе турботу про розпорядок дня свого партнера. Якщо партнер має звичай, захоплюючись роботою, забувати про відпочинок, Достоєвський, як заведений годинник, вчасно нагадає, що настав час вже і відпочити і поїсти. Якщо партнер не навіюється його нагадуванням, Достоєвський вживає рішучих заходів. (Він вживає рішучих заходів і тоді, коли хтось із його близьких різко відхиляється від нормального і здорового режиму дня: "Зазвичай під час шкільних канікул бабуся нам дозволяла прокидатися пізніше, і нам подобалося її випробовувати, скільки вона дозволить нам залежатись у ліжку." І ось, коли наставав "критичний час", бабуся, зазвичай вже розсерджена, вривалася в нашу спальню і "будила" нас найрішучішим чином, хоча за природою була людиною дуже м'якою та делікатною".)

Достоєвський завжди дратується, якщо хтось не зважає на його особистий час. Сам він ніколи не дозволить собі чужим часом зловживати. (Бабуся, з наведеного вище прикладу, особливо гнівалася на своїх онуків за те, що в очікуванні їхнього "пробудження", їй доводилося кілька разів розігрівати їм сніданок, у той час, як у неї була ще маса інших запланованих справ.)

Турбота Достоєвського про час оточуючих його людей - це насамперед форма вираження свого ставлення до них, це неодмінна умова його етичної програми, етичної гармонії з партнером.

Приділити час людині для того, щоб допомогти їй, підтримати, втішити її, поспівчувати їй - це, у розумінні Достоєвського, великий і щедрий подарунок, який вже сам говорить за себе. І саме цей подарунок найкраще оцінюється його дуалом Штірліцем.

Описи інших авторів:

Воробйова В. Етико-інтуїтивний інтроверт - "Достоєвський"

Мегедь В.В. ЕІІ (Достоєвський)

Вайсбанд І.Д. Етико-інтуїтивний інтроверт - "Достоєвський"

Чоловічий опис: Етико-інтуїтивний інтроверт - "Достоєвський"

Аугустинавічюте А. Етико-інтуїтивний інтроверт

Панченко А.Л. Етико-інтуїтивний інтроверт - "Достоєвський"